Дитинство й родина

Майбутня поетеса народилася 3 лютого 1918 року на околиці Прилук, Кустівцях, у родині Василя Григоровича і Єфросинії Семенівни Гришків.

Дід Люби Гришко Григорій Олексійович і його дружина Одарка сповили на світ близько двадцяти дітей, з яких вижило лише п’ятеро, крім Василя, батька поетеси, Мотря, Андрій, Тимофій і Параска. Дід по матері Люби Гришко – прилуцький міщанин Семен Герасимович Січкарьов (зрусифіковане прізвище Січкар) – був учителем.

У 1910 році Василь Гришко одружився з дочкою вчителя Єфросинією Січкарьовою, що була на шість років молодша за нього. Природа була щедрою до подружжя: майже кожних 2-3 роки, незважаючи на буремний час, їхня сім’я поповнювалась молодими нащадками.Із сімох дітей цього покоління вижило троє дівчат і двоє хлопців. Люба серед них була середньою.

Всі вони здобули вищу освіту. Віра і Людмила стали педагогами-філологами. Олександр закінчив Ніжинський педінститут, фізико-математичний факультет, спочатку війни партизанив на Прилуччині і загинув у 1945 році на німецькій землі в Східні Прусії. Левко також учасник війни, закінчив інститут зв’язку в Одесі.

Батьки майбутньої поетеси вважалися службовцями. Василь Григорович був бухгалтером. Мати поетеси Єфросинія Семенівна в 1903 році закінчила Крячковське початкове народне училище Пирятинського повіту. «Оскільки по своїй природі моя матуся мала жваву, товариську вдачу, – згадувала Любов Забашта, – її після революції обирають делегаткою від Кустівців, і вона із завзяттям поринає в громадську діяльність».Єфросинія Семенівна брала також участь і у розгляді справ народним судом. Врешті через райздрав її призначають завідувати дитячими яслами.

Оскільки батьки були людьми малоземельними, то велика сім’я не могла прогодуватись лише з присадибної ділянки. Батько працює бухгалтером на хлібозаводі, а мати зранку до вечора разом з дітьми порається по господарству. Крім того, Єфросинія Семенівна мала ще дореволюційну швейну машинку «Зінгер», була хорошою кравчинею і обшивала не лише своїх дітей, але й підробляла шитвом для сторонніх. Тяжкі то були роки. Дитинство Люби, її братів і сестер, як і багатьох дітей того часу, проходило в нестатках, у суворих умовах післяреволюційного часу – продрозверсток, колективізації, голодовок. Саме в юні роки Любі Гришко довелося пережити страхіття голоду, який забрав життя мільйонів українських людей. Очевидно, мається на увазі один із приміських колгоспів, розташованих на Кустівцях, або ж на Плискунівці, поля яких охоронялись від розкрадання вирощеного на них врожаю зголоднілими людьми. Саме в обмін на коштовні речі в «Торгзіні» (абревіатура від «Торгівля з іноземцями», російською мовою «Торгсин»), сім’я Любові Гришко змогла одержати деякі продукти, щоб врятуватися від голодної смерті.

До першого класу Прилуцької школи №4 Люба пішла в 1925 році, уже уміючи трохи читати і рахувати. Цьому вона навчилась від старших сестри Віри і брата Шури, які вже ходили у ту ж школу. Некороткий шлях до школи пролягав тихою Радянською (теперішньою, як колись, Соборною) вулицею, яка у всі пори року бувала мальовничою, а особливо навесні, коли природа оживала і все потопало у квітучій зелені. Цей шлях до школи, який давав можливість чимало часу спілкуватись з природою мрійливій дівчинці, безумовно відіграв неабияку роль у формуванні чутливої душі майбутньої поетеси. Від того шкільного шляху вона через усе своє подальше життя пронесла палку любов до рідної землі, до її краси.

Величезне значення у вихованні майбутньої поетеси відіграло також і те, що її мати, як мовиться, від Бога була обдарованою людиною, мала гарну пам’ять, багато читала і знала безліч пісень і казок. Саме народна пісня, почута від матері, була для Любові першою її вчителькою, розкривала перед нею скарби людських душ. Пізніше Любов Василівна буде згадувати: «Звичайно, я не пам’ятаю, як мати співала мені колисанки, але запам’яталося, як вона співала їх над моїми молодшими братиком і сестричкою».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *