Початок літературної творчості

Любов Забашта з дитинства дівчинка полюбила поезію, пісню і, будучи третьокласницею, вже почала складати вірші. Уперше вірші Любові Забашти були надруковані в газеті „Правда Прилуччини” (1935).

Зі своїми першими віршами Любов Гришко виступила на обласній нараді молодих літераторів у Чернігові 1935 року. Читала вірші про квіти і природу, про дівочі мрії. «…Павло Григорович Тичина, який був почесним гостем і активним учасником зльоту, похвалив молоду авторку: і од квітів не треба відвертатися, і красу природи варто бачити! Певно, це окрилило молоду поетесу». У свої юні роки Любов Василівна захопилася творчістю Тараса Григоровича Шевченка. Його полум’яна поезія полонила молоду прилучанку. Одного разу, взявши до рук «Кобзар», вона не розлучалась з ним протягом усього свого життя. Саме у Прилуках бунтарська поезія Великого. Кобзаря, неспокійна, гнівна і лагідна, промениста й лірична, пробудила в ній глибокі почуття любові до свого краю, до його історичного минулого і сучасних їй подій, пов’язаних з Прилуками. Не оминула Любов Забашта своєю творчістю і рідну школу №4, присвятивши їй низку своїх поезій. Зокрема, вірш «Прощання зі школою», в якому відчувається і смуток, і сподівання на вибір майбутнього життєвого шляху. У той же час в її душі ще бринить почуття дитячої пори.

Забашта Любов Василівна.
1940 р.
ЦДКФФА України
ім. Г. С. Пшеничного

Після закінчення школи в 1935 році Люба Гришко, відчуваючи покликання до літератури, мріє продовжити освіту в якомусь гуманітарному вищому учбовому закладі. Але проти цього категорично виступає її батько, мотивуючи це тим, що в країні займатися літературою небезпечно для життя, зважаючи на переслідування і гоніння діячів культури. Зрештою вона підкоряється умовлянням батька, покидає рідні Прилуки і вступає до Одеського інституту інженерів водного транспорту. Так почалася нова сторінка в житті майбутньої поетеси Любові Забашти. Закінчивши інститут в 1940 році разом з чоловіком Валентином Забаштою, одержала призначення на посаду інженера-кораблебудівника на Рибінську судноверф. З початком війни була евакуйована до Красноярська, а чоловіка призвали в армію і відправили на фронт, де він у квітні 1942 року загинув у боях під Новоросійськом. В силу обставин, які склались на той час Любов Забашта змушена була маленького сина Ігоря залишити в Прилуках у бабусі, до якого змогла повернутися лише після звільнення міста від німецько-фашистських загарбників.

Після повернення на Україну Любов Василівна працювала кораблеконструктором на заводі «Ленінська кузня» у Києві. Без відриву від виробництва навчалась на мовно-літературному факультеті Київського педінституту В 1949-1950 рр. завідувала відділом поезії журналу «Дніпро». Член спілки письменників СРСР і на творчій роботі з 1950 року. В її багатогранному творчому доробку з’являються нові поезії, які своїм змістом пов’язані з рідними Прилуками. Вона не пориває стосунків зі своїми земляками і кожного разу, з приїздом до Прилук, спілкується з ними, читає їм свої твори, ділиться планами на майбутнє. І, звичайно ж, відвідує свою рідну школу, де її радо вітає педагогічний і учнівський колектив.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *