Червоні маки
Червоні маки, полум’я весни.
Вони цвіли так коротко, так мало!
Минув лиш день – і пелюстки опали…
І вже любов – лиш марення і сни.
Червоні маки. В ранній, ранній час
На грядці маминій ви так полум’яніли!
Яке кохання входило несміло,
Щоб повести у світлу юність нас.
Ах, перший поцілунок! Він отак
Згорів, як мак червоний при долині,
І дівчині, зовсім іще дитині,
Він замість серця дав червоний мак.
Цвіте калина
Цвіте калина в нашому саду.
Куди вже їй до того бульдонежу
Чи до бузку… Її просту одежу
Вінча вінок, як ніжну молоду.
Віночок із маленьких квіточок,
Непишних, некрикливих, непримітних…
Вона отак, як наша доля, квітне,
Вона Вкраїни рідної вінок
А восени, як ватра, спалахне!
І кетяги дозріють, мов коралі,
Своїм осіннім кетягом сяйне
І звеселить осінні тихі далі.
Сосна сама заживляє рани
Соком янтарним, живою смолою…
І не вмира, доки сили стане,
Стріча вітри,що ідуть горою.
Де мені взяти тієї живиці,
Щоб злікувати рану глибоку?
Сиплю на землю обпалену глицю,
Міцна, як сосна, як вона, одинока…
Є у людини щось від птиці:
Збирається в незвіданий політ.
Готується… Їй цілу ніч не спиться
І пахне мандрами цей загадковий світ.
Є у людини щось з орлами схоже:
Бажання хмари крилами черкнуть,
Звитяги своїх предків приумножить
І вище їх у мудрості сягнуть.