Вибране, 1987

Забашта Л. Вибране.-К.: Дніпро, 1987.- 485 с.

Благословенні матері

Коли вихожу у дорогу
Я біля отчого порога
Спиняюсь на хвильку в цій порі,
Добуду слово з серця свого:
Благословенні матері!

Благословенні наші нені,
Що в круговерті цій шаленій
Нас проводжали на зорі
Що нам нічого не жаліли,
За нас війду переболіли,
О наші сиві матері

Звертаюсь знов і знов до тебе:
Ти пригорнуть хотіла небо
Для нас, дітей… А тут війна!
Ти всі сліди обцілувала,
Синів із битви виглядала,
А залишилася одна.

Там,на горбку, біля зорі
І біля вічного солдата,
Я чую,як ридає мати.
О наші мужні матері


Дівоча пісня

Набери мені квіту ромену,
Щоб кохання буйніше цвіло
Так прийди у Заріччя до мене
У моє подніпровське село.

Пахне,кажуть, ромен гіркотою,
Наче пізня дівоча любов.
Залишайся на віки зі мною,
Щоб розлуки не знала я знов.

Десь комусь хай троянда заквітне,
А мені біло-жовтий ромен.
Буду довго я в очі глядіти ,
Прихилюсь до коханих рамен.

А на наше з тобою весілля
Я віночок з ромену вдягну,
Хай квітки його жовті і білі
Нагадають кохання весну.


Біла чайка

Радять мені жити без ілюзій
Так,як ніби люди всі живуть,
А мене на дальнім виднокрузі
Білі чайки крилами зовуть.

А мені все сняться сині роси
І твоя задумлива печаль,
Майові неповторимі рози,
Із якими розлучатись жаль.

А любов – мов квітка ломикамінь,
Проросте й на камені вона.
Відпливають роки за роками,
Біла чайка з хвилі вирина.


Чому буває так

Чому буває так,що той, кого ти любиш,
Кохає іншу чомусь, а вона,
Що довела твою любов до згуби,
Про власне щастя навіть і не зна?

Вона стріча твою любов щоденно,
Як те, що їй судилось просто так,
І диво з див приймає так буденно,
Що навіть меркне в небі зодіак.

Можливо б, їм пізнати справжні злети
Не там, де серце стало на причал.
Везло б усім… Поснули всі поети,
Затих сердець всепереможній шал.

Чому буває так, що інший, не поганий,
Можливо, кращий навіть, хто те зна,
На тебе молиться, але не він коханий,
Не він у мріях човником зрина?

І є любов… І є кохання муки,
Є тиша сердець, і вічний бурелом,
Є трунок зла, і є напій розлуки,
Й то любов приручена удома за столом.

Кому що випало… Неначе в лотереї!
Який хто витягне для себе жеребок.
А ти іди проти судьби своєї
А ти розбий сонливості льодок!

А ти люби. Та так, щоб орлі крила
Любов дала на трудному путі
І нерозділена – вливала в серце сили,
Ніким не прийнята – підносила в житті.


Мати

Пішли на битву з ворогами
Її орли , її сини,
А мати жде на них роками,
А може, вернуться вони.

Один поліг у Сталінграді,
Там, де Мамаєвский курган
А моряка десь поховало
Балтійське море-океан.

Найменший впав біля Дунаю:
Прийшли медалі й ордени…
А мати все їх виглядає,
Коли ж повернуться сини.

Закам’яніла край дороги…
А може скульптори різцем
Вже висікли той профіль строгий,
Скорботне матері лице.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *