Пригорнись до мене, слово

Микола Шудря,
письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Літературна Україна, 31.01.2008

Поезія Любові Забашти — не просто вірші. Це, достоту, сплав філософських розмислів із напругою почуттів, переданих у слові, в образному ладі.

Її лірика завжди щемна й задумлива, з нотками смутку й поривання. Видатний літературознавець і критик Іван Дзюба по-своєму сприйняв творчий напрямок поетеси: світ постає перед очима й душею Любові Забашти не так потоком подій і калейдоскопом фактів, явищ, конфліктів, як галереєю людських образів. Більшість її громадських медитацій розгортається, як звертання до постатей визначних людей сучасності, як співпереживання їхньої політичної позиції та їхньої долі. Тут знов-таки епічне мало б поєднуватись з ліричним, об’єктивний життєпис — із особистими емоціями, справжня фабула — з вільним плином художньої думки”. Звідси в неї ліро-епічне письмо, тяжіння до більших поетичних форм — драматичної поеми, легенди, балади, притчі. І скрізь поетеса прагне посіяти «зерно правди». Їй притаманна «щира лагідність, ліричність душ і їх вродливий сум»; вона, слідом за старшою посестрою Лесею Українкою, не легковажить літературною працею, бо це її крицева зброя:

Пригорнись до мене, слово,
Каш ти впадеш грозово,
І чиїсь запалиш груди,
І підеш гулять між люди.
Будь кресалом і оралам,
Проти ворога забралом.
Будь і сповіддю, й клятьбою,
Й просто долею людською.

Любов Забашта намагалась дотримуватися цього святого правила, й поезії майстрині не втратили своєї значущості й нині, у її 90-ліття. Вже сімнадцять років, як поетеса за межею вічності, а українське письменство не можна уявити без її талановитих віршів, драматичних поем, п’єс, повістей та романів — «Там, за рікою, — молодість», «Крилаті мої кораблі».

Зворушливі тексти Любові Забашти покладено на музику, й вони полетіли у світ народними піснями. Ще за життя її поетичні драми знайшли своє втілення на театральній сцені. Невибаглива, але правдиво-несхибна проза письменниці відтворила для історії народу неповторні картини суворих днів буряної доби.

І сьогодні Любов Забашта поруч із читачами. В поетичних книжках, злагоджених останнім часом її сином Ігорем. У публікаціях щойно прочитаних щоденників. В обнародуванні видобутих із хатнього архіву поетеси ще не знаних творів. У кам’яному меморіальному знакові у рідних Прилуках на стіні школи №4. У наданні її імені, там же, міській центральній бібліотеці. Та, зрештою, в літературно-мистецькій премії «Квіт папороті», яку заснувала Прилуцька рада, на честь Любові Забашти, для тих, хто обрав собі шлях незабутньої землячки.

На відзначення ювілею матері Ігор Забашта підготував до друку невідомі досі поезії поетеси, що лишалися в рукописах. Серед них — легенди і притчі з чужорідного ґрунту. За радянського часу їх не було оприлюднено. Навіть натяками тоді в Україні заборонялося писати про перевертнів-манкуртів, про любов до батьківського краю; про безстрашних блазнів, яких карали за сміливе слово; про всесильне кохання простого пастуха Алі до князівської обраниці Даути, яких мала поєднати лише смерть… Ці твори живі у своїй романтичній правдивості й чарівливій невмирущості.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *