Таких чуттів земля іще не знала
Таких чуттів земля іще не знала,
Таких страждань іще не звідав світ,
Я так тебе без міри покохала,
Що не страшні ні розтань, ні навіт.
Душі глибінь пізнала я у слові,
В твоєму слові вилитім в пісні,
Такої ти мені хлюпнув любові,
Що тя ходжу, неначе уві сні.
Хай кажуть, злий, хай кажуть, що жорстокий,
Душа твоя проллялась на папір,
І ти в мені бентежний, сіроокий,
І я топчу під ноги поговір.
О, земле, дай тебе я розцілую
За те, що ти родила пісняра,
В мою судьбу таку гірку і злую
Дала любов, що вічно не вмира!
Історія однієї зірки
Її зняла із неба ланкова,
Зорю гарячу, пломенем налиту,
На грудях дівчини вона світила світу,
Як правда трудівнича вікова.
Та вийшла заміж. Кандидат наук
Ту дівчину узяв собі у хату,
І побачив душу світлу і багату
Красу душі, умілість щирих рук.
Вона сховала в скриньку зірку ту,
Мов у тюрму… а за яку провину?
І приручив він вдачу соколину.
І обдурив довірливість просту.
Купує меблі, ходить на базар,
Стіча його у клопоті з роботи,
А зірка в скриньці кличе, мов пожар,
У степові, замріяні широти.
Серце рвало, полум’яно
(В. Сосюрі )
Серце рвало полум’яно
Прагне співу, прагне лету,
Ой поете наш хороший,
Революції поете.
Хай вплітаються сивини
Над твоїм чолом високим,
Але серце не сивіє,
Не приспить поета в спокій.
Не стихає, хай лунає
Голос ніжний, як сопілка,
І любов не відцвітає,
Як рясна калини гілка.
Та любов до України,
Що навчав ти нас ізмалу,
І та мова солов’їна,
Що в піснях твоїх сіяла,
Наче перли променисті,
Наче зірка вечорова,
Що плела вінки безсмертя
Для твого, поете, слова.
На чужині жайворонка з’їли
На чужині жайворонка з’їли,
Що співав у нашім ріднім житі,
Пролунали за Парижем дикі стріли,
Вбили пташку нелюди неситі.
І сильце йому і сіті готували,
Але він на хитрість не піддався,
У польоті пташку розстріляли,
Тільки спів її мені зостався.
Певне, той, хто вистрелив без болю,
Хто попав у серце його влучно,
Не ходив по колосковім полю
І не слухав пісню срібнозвучну.
Бережи любов глибоку
Бережи любов глибоку
Від недосвіту морозу,
Від чужого злого ока
Бережи її, як рожу.
Бережи її від спраги,
Від нудьги і від безділля,
Від невігласа-стиляги,
Від бездумного свавілля.
І зумій, коли це треба,
Бачить світло, а не тіні,
В передгроззі клаптик неба,
Що чарує в голубінні.
Бережи своє кохання
Більше успіху і слави,
Більше власного бажання,
Більше гордощів лукавих,
Бережи любов глибоку
І від зради, і від муки,
Від того одного кроку,
Що призводить до розлуки.
І вона тоді з роками
Не змарніє, не розлюбить,
Ніжно ніжними руками
нас, приголубить!