Слово просвіти, 10.03.2008
Про літературно-мистецький вечір з нагоди 90-річчя від її дня народження Любові Забашти
У драматичній поемі “Дівчина з легенди” про Марусю Чурай відома українська поетеса Любов Забашта вустами своєї героїні зверталася до нас:
А якщо дійде пісня хоч одна
До вас, нащадки, в радості, в привіті,
Як серця незрадливого луна,
То значить, я жила не марно в світі.
Тепло, зворушливо говорили про українську поетесу, вірну берегиню таланту русоволосого Прометея — Андрія Малишка — на літературно-мистецькому вечорі з нагоди 90-річчя від її дня народження. До центрального архіву-музею літератури і мистецтва України прийшли поети, літературознавці, артисти, земляки Любові Забашти з Прилуччини, щоб вшанувати пам’ять про дорогу людину, авторку багатьох десятків поетичних книг, драматичних поем, пісень. Було презентовано збірку пісень на слова поетеси “Дзвонкова криниця”, впорядковану сином Ігорем Забаштою.
У передмові до цього видання, написаній Дмитром Луценком ще 1968 року, є такі рядки: “Справжня поезія насичена земною красою, веселковими кольорами нерукотворної природи, шумом дібров і ароматом запашних квітів, тихим воркуванням закоханих і весняним щебетом солов’їв, переплеском оксамитових хвиль великих і малих річок і грозовим громом великого бою, людськими радощами і болями. Вона проситься в пісню, бо є рідною сестрою музики.
Лягає на музику і краще слово Любові Забашти. Мелодійне і соковите, запашне і прозоре, скроплене сонцем і розумом, воно вливається в людські серця проникливою, як жайворонкове щебетання, піснею, бо взяте з глибин народу, з невичерпної скарбниці нашої багатої на відтінки і нюанси рідної мови”.
Заслужений діяч мистецтв України Софія Майданська, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка Микола Шудря, поетеса з Прилук, перший лауреат премії ім. Л. Забашти Ніна Ткаченко, голова Прилуцької міської ради Юрій Беркут, відомі поети Микола Сом, Петро Засенко та інші шанувальники творчості незабутньої майстрині слова з любов’ю, трепетом відтворювали образ цієї небуденної особистості, високоталановитої поетеси, вимогливої виховательки творчої молоді, вірної дружини одного з найвидатніших українських поетів XX століття Андрія Малишка.
Яскравою, різноплановою була мистецька палітра вечора. Натхненно звучали вірші Любові Забашти з уст ведучої, заслуженої артистки України Лариси Недін. Прекрасно виконала пісні на слова дорогої серцю людини артистка оперети Олеся Забашта.
“Моя дзвонкова кринице, дивися ж, не обмілій”, — лунав у високість неба, понад святе золото Софії сильний, чаруючий голос внучки поетеси. І думалося про те, що маємо не забувати усіх тих, для кого Україна була не просто місцем проживання, а криницею любові й життя, головною точкою болю, дорогою материзною. І коли Любов Забашта писала про Марусю Чурай і Роксолану, Олексу Довбуша та Івана Сірка, Лесю Українку та Івана Франка, Олександра Довженка і Максима Рильського, Андрія Малишка і Платона Майбороду, Василя Стуса і ще багатьох інших справді великих українців, то цим вона розкрилено і гордо утверджувала безсмертя України, устами неложними співала славень любові й красі, вносила і свою частку у виборювання незалежної національної держави.
“Буду Берегинею рідного народу” — писала Любов Забашта. Тож низький уклін їй за це і моя довічна вдячність, адже саме вона 1967 року написала мені рекомендацію до вступу в лави Спілки письменників України, тепло відгукувалася про мої збірки, писала зворушливі листи, разом з Андрієм Самійловичем запрошувала на хліб-сіль додому. І останні вірші мережила її рука на моїй Вінниччині, де й завершилася земна дорога поетеси. Тож хай рясним благодатним дощем спадає у людські серця її добірне слово. І не міліє дзвонкова криниця пам’яті.