муз. О. Білаш, сл. Л. Забашта
Криниця мого дитинства, ти дзвониш відерцем рано,
Кринице моїх світанків і перших дівочих мрій.
Ти кличеш мене додому, ти пахнеш мені катраном,
Моя дзвонкова кринице, дивися ж – не обмілій.
Нехай напувають коней у водах твоїх блакитних,
І дівчина личко біле обмиє в воді твоїй.
Кринице мого дитинства, веселко моя стоцвітна,
Моя дзвонкова кринице, дивися ж – не обмілій.
Вертайте до неї знову крізь роки і сиві далі,
Несіть їй свою тривогу і сонце своїх надій.
Несіть їй синівну радість і вічні свої печалі,
Моя дзвонкова кринице, дивися ж – не обмілій.