муз. В. Вовк, сл. Л. Забашта
Я піду туди, де нині
Зацвіли троянди гожі,
Де озера манять сині
І горять багрянцем рожі.
Нахилюсь над медоцвітом,
Принесу його до хати,
Будем з квітом-перецвітом
Вік з тобою вікувати.
І не будем сумувати,
Коли з’являться сивини,
Будем серцем поспішати,
Як людина до людини.
Бо любов найвища в світі,
Що по духу нас єднає,
В неї є лише початок,
А кінця вона не має.