муз. А. Кос-Анатольський, сл. Л. Забашта.
Затрембітай мені, вівчарику, здалека,
Коли настане полонинський хід,
Коли до нас прилине наш лелека, –
Нехай розтане серця давній лід.
Або зіграй мені, вівчарю, на сопілці,
Коли під вечір стелиться туман,
Коли в отарі вже заснули вівці
І ми одні з тобою – сам на сам.
Поклич мене туди, в далекі полонини,
Де килимками синій ряст цвіте,
Віддай навік для милої дівчини
Своє серденько ніжне і просте.
Чи розклади мені, вівчарику коханий,
Вгорі на плаї ватру золоту,
Це буде знак кохання полум’яний,
І я тоді до тебе знов прийду.
З Карпатських гір нехай клубочаться тумани,
Доки сяйне нам ранок голубий,
А ти цілуй, цілуй мене, коханий,
Доки зоря, люби мене, люби!